|
|
|
|
Універсалу національної єдності – силу закону
|
|
 Українська народна партія приєднається до переговорів про створення нової коаліції, якщо парламент надасть правової сили Універсалу націоналої єдності, підписаному 3 серпня 2006 року», - заявив народний депутат України, лідер Української народної партії Юрій КОСТЕНКО. За його словами, «парламент має виробити механізм обов’язкового виконання меморандуму». Політик наголосив, що «не можна допускати, щоб державна управлінська система знову потрапила у патову ситуацію, коли через перманентний конфлікт влада фактично не працювала».
«Країна має великі економічні проблеми, вирішення яких може відбутися, в тому числі, завдяки формуванню нової коаліції», - вважає КОСТЕНКО. В той же час, за словами політика, «для депутатів фракції НУНС, до якої входить група УНП, питанням №1 є збереження проєвропейського напрямку розвитку України, а також гарантії державної безпеки, завдяки інтеграції до НАТО, захист і розвиток української мови, культури, відновлення історичної справедливості, переорієнтація економіки на підтримку малого і середнього бізнесу». «Тому ми пропонуємо парламенту знайти механізм надання правової сили Універсалу національної єдності, який містить усі ці тези», - сказав КОСТЕНКО. На його думку, «парламент може внести зміни в Регламент, передбачивши механізм обов’язкового виконання коаліційних угод, - в тому числі, універсалів, - а також санкції в разі їх порушення».
КОСТЕНКО наголосив, що «такий крок парламентарів, з одного боку, гарантуватиме збереження європейського напрямку розвитку країни, а з іншого - продемонструє, що інші потенційні учасники перемовин про коаліцію готові до компромісів задля виходу з економічної кризи». Від імені УНП він запропонував «Партії регіонів на правовому рівні підтвердити документ, який ЯНУКОВИЧ підписав 2006 року». КОСТЕНКО зазначив, що «юридична служба УНП вже готує відповідні поправки до регламенту, а також додаток до універсалу щодо переліку обов’язкових для прийняття законопроектів». «Ми сподіваємося, що нашу ініціативу підтримають і НУНС, і БЮТ, і ПР, якщо для них важливим є вирішення проблем, а не використання коаліційного процесу для власних вузькопартійних інтересів», - констатував лідер УНП.
Прес-служба УНП
|
|
|
|
З нової «Кримської світлиці» вихолощено актуальне політичне сьогодення
|
|
Перш за все я хочу «подякувати» Міністерству культури та туризму України та його дочірньому підприємству «Газетно-журнальне видавництво» за позбавлення нас, кримських українців, вже й віртуальної можливості спілкуватися рідною українською мовою.
Робилося все послідовно й методично. Спочатку від газети відштовхнули дописувачів українського слова, не сплачуючи їм жодної копійки за роботу. Потім стали вимагати скорочення на одну третину творчих штатних працівників єдиного на півострові україномовного видання, на що редактор газети, заслужений журналіст України Віктор Качула, погодитися не міг, оскільки було б нікому творити цікавий для читача матеріал. Цікавий не лише для кримчан, а й мешканців материкової України та української діаспори: «Кримську світлицю» читали за океаном в Америці, на п’ятому континенті, в далекій Австралії. Газета мала велике коло прихильників, які підтримували своє улюблене видання матеріально в час чорної смути безгрошів’я, коли колектив редакції не отримував заробітної плати, а позаштатні кореспонденти робили свій творчій внесок на шпальти газети безкорисно, з патріотизму.
Я з глибокою повагою ставлюся до нового редактора газети «Кримська світлиця» Леоніда Пілунського за його високий журналістський професіоналізм (й донині в пам’яті чудові радіопередачі 80-х років минулого століття «Для тих, хто в морі»). Вдячна йому за те, що він, високоерудована, відома на півострові людина, взявся керувати Народним Рухом України в складних кримських умовах українофобства.
Але, випущений під його керівництвом новий формат «Кримської світлиці» не задовольняє мене як читача і дописувача газети. І не стільки тому, що від дня виходу в світ з 31 грудня 1992 року наша газета була класичним україномовним виданням, а зараз нам пропонують тримовний гібрид газети з журналом.
По суті, видання «Кримської світлиці» під редакцією Віктора Качули було всеукраїнською загальнополітичною (!) літературно-художньою газетою. Вона наповнювалася змістом, що сприяв ідентифікувати себе разом з усім українським народом. Вона допомагала вчителям та вихователям формувати з підростаючого покоління (не тільки з етнічних українців, а й усіх кримських національностей) патріотів своєї Батьківщини — України. Газета завжди відчувала пульс політичного процесу, що відбувається в державі. Була єдиною в кримському інформаційному просторі, що протистояла масовому зомбуванню кримчан на підставі великодержавного російського шовінізму, трансформації етнічних українців в малоросів.
Ще на початку ХХ ст. при виданні пролетарської газети «Іскра» її творець наголошував, що «газета не тільки пропагандист і агітатор, а й колективний організатор». «Кримська світлиця» активно займалася організаторськими питаннями гуртування навколо себе українців. Чого варті, наприклад, мистецькі творчі зустрічі за ініціативи батька й доньки Качулів з автором книги «Боліти болем слова нашого» вченим-теоретиком українського слова Роксоланою Зорівчак. Також редакція газети проводила кримські конкурси школярів під рубрикою «Ми діти твої, Україно!», змагання дітей-ерудитів, переможці якого отримали багато призів, головний з яких був — комп’ютер.
«Кримська світлиця» під редакцією Леоніда Пілунського — це абсолютно новий проект всеукраїнської літературно-публіцистичної мистецької газети — сучасний, модернізований, на дорогому глянцевому папері. Але ця газета виходить без звичних репортажів з передової змагань за українську державність в Севастополі Лідії Степко, зустрічі з борцями за волю Сергія Лащенка, без дитячого додатку «Джерельце» Данила Кононенка, яке розвивало творчі літературні здібності дітей. Це при тому, що на державному «Олімпі» визнано, що Україна в Криму програла інформаційний простір. З нової «Кримської світлиці» вихолощено актуальне політичне сьогодення.
Такої газети, якою нині стала «Кримська світлиця», я не виписувала. В маніпуляціях з заміною головного редактора газети вбачаю політичне підґрунтя, яке порушує моє право на інформацію, бажання знати більше.
Публічно заявляю, що я не бажаю читати «Кримську світлицю» в її сучасному вигляді й за її сучасним змістом, оскільки для мене це не тільки марна зайва витрата часу, а й об’єкт дратування при спостеріганні російськомовного та татарськомовного перекладу матеріалу майже на кожній сторінці .
Невже на півострові мало російськомовних чи кримськотатарських видань? Настав якраз саме той час, щоб «розмити» єдине україномовне державне патріотичне видання в Криму, визнане усіма.
Я вісімнадцять років не беру в руки й не читаю «Кримської правди» за її антиукраїнську спрямованість, щоб зайвий раз не спостерігати, як ображають мій народ.
Я не можу терпіти п’ять місяців передплати наругу над своїми уподобаннями та почуттями, адже модернізовану «Кримську світлицю» опускатимуть в мою поштову скриньку. Тому прошу редактора газети Леоніда Пілунського повернути мої кошти за передплату газети за шість місяців, вдвоє дорожчих тих, коли газета була незалежною від державної установи, бідною, але завжди чесною. Підвищення вартості загальнонародної газети — також один з кроків знищення загальновизнаного видання шляхом обмеження доступу до нього читачів. Скільки малозабезпечених не мали можливості передплатити газету, зверталися за допомогою редакції. Зокрема, я передплатила два екземпляри: для себе та своїх друзів.
Ніби за іронією долі, після чужого глянсового журналу під назвою «Кримська світлиця» я отримала з місячною затримкою перший номер рідної української за духом, державницької за змістом газети, який мав вийти 1 січня нового року, саме такий, який я завжди чекала по п’ятницям всі 17 років існування. З одержанням останнього 1590 номеру газети коментарі, як кажуть, зайві. Розставлені всі крапки над «і» з причин нищення улюбленої багатьма кримчанами і такої необхідної державницької газети в досить складному кримському регіоні, якою була «Кримська світлиця» за часів редагування її Віктором Качулою.
І на завершення, мабуть, варто «подякувати» одному зі співзасновників газети Всеукраїнському товариству «Просвіта» імені Т. Шевченка, зокрема, його очільнику Павлу Мовчану за довершений кінець української справи в Криму — ліквідації свого дітища. Адже, все почалося з того, як одержуючи від держави, а значить від нас, платників податків, кошти на утримання просвітянських українських проектів, співзасновники перестали фінансувати «Кримську світлицю», загнавши її тим самим в глухий кут, в залежність від чиновників з передбаченими наслідками. Замість обіцяного на Майдані громадського телебачення, знищили й те, що було досягнуто в друкованих засобах масової інформації.
До речі, як йдуть справи з будівництвом Тарасової церкви на Черничій горі, для якої колектив Сімферопольської школи-інтернату перерахував більше трьохсот гривень? Якщо церква не будується, то передайте кошти на завершення ремонту музею Т. Г. Шевченка в Каневі.
Виходячи зі сказаного, закінчити свій виступ хочу словами Тараса Шевченка, нашого українського Пророка:
«Доборолась Україна
До самого краю,
Гірше ляха —
Свої діти її розтинають».
Валентина Чекаліна, вчитель історії вищої категорії, відмінник народної освіти УРСР
|
|
|
|
Судове засідання з приводу незаконного звільнення редактора газети "Кримська світлиця" Віктора Качули
|
|
|
17 лютого 2010 року о 10.30 в Київському районному суді м. Сімферополя відбулося попереднє судове слухання справи за фактом незаконного звільнення з посади головного редактора газети «Кримська світлиця» Віктора КАЧУЛИ.
Суд ухвалив цивільну справу за позовом Віктора КАЧУЛИ до директора газетно-журнального видавництва Міністерства культури та туризму України В.САТАРЕНКА про скасування догани та поновлення його на роботі та призначив до розгляду в судовому засіданні на 29 березня 2010 року о 15.00 за тією ж адресою.
Прес-служба КримУНП
|
|
|
|
КОЛОНКА ШЕФ-РЕДАКТОРА
|
|
 УНП ПРОПОНУЄ РЕЦЕПТ ПОРЯТУНКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ СЕВАСТОПОЛЯ
УНП припускає, що у Севастополі ще до 2017 року, – коли місто має залишити російський флот, – може відбутися справжній соціальний вибух. У результаті, – значний відсоток місцевих мешканців будуть позбавлені засобів до існування.
Кремль використовує в Севастополі типову загарбницьку тактику «випаленої землі», коли після власного «відступу», Україна отримає економічно зруйноване та соціально депресивне місто. Тому УНП пропонує свій варіант недопущення соціальної напруги в місті. Найперше, Україна має вимагати від Чорноморського флоту, відповідно із скороченням власних цивільних працівників-громадян України, звільняти частину інфраструктури, зокрема причалів та портових приміщень, що можуть використовуватися комерційними структурами, що, у свою чергу, автоматично збільшить кількість нових робочих місць. Окрім того, Російська Федерація повинна дати зобов’язання працевлаштувати на власній території звільнених працівників ЧФ, котрі є громадянами Росії.
Голова Кримської організації УНП Олег ФОМУШКІН
|
|
|
|
ЖИТТЯ КРИМСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ПАРТІЇ
|
|
 КРИМСЬКА УНП ВІТАЄ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА ПРО ПРИСВОЄННЯ СТЕПАНУ БЕНДЕРІ ЗВАННЯ ГЕРОЯ УКРАЇНИ
Кримська організація Української Народної партії висловлює підтримку Указам Президента України Віктора ЮЩЕНКА «Про присвоєння звання Героя України Степану БАНДЕРІ» та «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті», які він підписав у січні цього року. Про це заявив голова управи Кримської організації УНП Микола БОРИСЕНКО.
«Ми підтримуємо Президента в його благородних діях вшанувати пам’ять людей, що відстоювали національну ідею та боролися за незалежність України, — зазначив представник УНП. — Нарешті в нас гідно вшановується пам´ять саме борців за вільну Україну, а не її катів Леніна та його поплічників, прізвища яких, на жаль, досі носять кримські населені пункти та вулиці».
«Українська Народна партія також виступає за заборону комуністичної ідеології та ліквідацію символів тоталітарного та комуністичного режимів», — додав Микола БОРИСЕНКО. Український патріот зазначив, що «УНП вимагає нарешті прийняти відповідний Закон, проект якого 26 листопада 2009 року внесли у Верховну раду України народні депутати від УНП Іван ЗАЄЦЬ та Ярослав ДЖОДЖИК».
КРИМСЬКА УНП ЗГОДНА З РОСІЙСЬКОЮ ОБЩИНОЮ КРИМУ ЗНЕСТИ ПАМ`ЯТНИК ЛЕНІНУ В СІМФЕРОПОЛІ
Кримська організація Української народної партії підтримує ініціативу Російської общини Криму перейменувати площу Леніна та знести однойменний пам’ятник в Сімферополі.
Про це повідомив голова управи організації Микола БОРИСЕНКО, коментуючи відповідну заяву лідера Російської общини Криму С. ЦЕКОВА. «Кримська УНП вважає за необхідне перенести пам’ятник Леніну та перейменувати площу Леніна у площу Республіки», — заявив БОРИСЕНКО, зазначивши, що «це має бути не просто площа Республіки, а Української Народної Республіки.
За його словами, необхідно також встановити пам’ятний знак, що символізує незалежну Україну.
Прес-служба КримУНП
|
|
|
|
Кримська УНП вимагає притягнути до відповідальності Головне Управління юстиції автономії
|
|
 «Головне Управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим порушує діюче законодавство, яке стосується державної мови», — заявив голова управи Кримської організації Української Народної партії Микола БОРИСЕНКО. На його думку, «працівники Управління вважають своєю головною функцією захист російської мови в автономії, та постійно роблять на цьому наголос при спробі громадян захистити свої мовні права». Так представник УНП прокоментував ділову переписку Управління юстиції Криму з громадянами, в якій він приймав участь, і яка, за його словами, «ведеться суто російською мовою». Також він констатує, що «робочою мовою комп’ютерних програм Управління юстиції, в яких ведеться документація, теж є російська».
За його словами, Головне Управління юстиції автономії порушує п. 3 ст. 2 Закону України «Про мови», де чітко сказано, що «державна мова є обов’язковою для застосування в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності».
«На мою письмову скаргу в Управління щодо неприпустимості ведення діловодства недержавною мовою, виконуючий обов’язки начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Н. ДУМА відповів в листі, що він своєю головною задачею бачить захист російської мови», — зазначив голова управи Кримської УНП.
За словами представника УНП, він «подав скаргу до Міністерства юстиції України та в Секретаріат Президента України з вимогою притягнути до відповідальності Головне Управління юстиції Криму за порушення законодавства щодо державної мови».
Тетяна Степченкова
|
|
|
|
Легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — слабку і незахищену
|
|
 Жоден філософ не може точно сказати, коли до людини приходить відчуття належності до свого народу. І хіба можливі тут узагальнення? Напевне, ні. Але всі стежки ведуть у дитинство.
У кожної людини є найпам’ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моє село, вулиця, рідна домівка. Якось щемко стає у грудях, коли згадуєш подвір’я, на якому зробив перші кроки. Коли я підріс, то почав захоплюватись історією, прочитав безліч книжок про минуле українського народу. Я пам’ятаю багато історій, які розповідали мені бабуся та прабабуся, про те, як жив український народ раніше. Але лише нещодавно зрозумів, що цього замало. Легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — слабку і незахищену. Та хіба справжні сини покидають напризволяще хвору матір? А Батьківщина у кожної людини тільки одна, як і мати. Можна мати матеріальні блага, але не мати можливості дихати рідним повітрям, уклонитися рідній оселі. Може це високі слова про любов до рідної землі, може вони вже вимовлялись кимось, але вони йдуть із мого серця і я вважаю їх своїми.
Говорячи про Батьківщину, я уявляю її неосяжні лани, море золотої пшениці під блакитним небом. Недаремно ці кольори — жовтий і блакитний — стали кольорами державної символіки українців. Моя земля багата родючими ґрунтами, які в роки Другої Світової війни ворог вивозив на захід, багата вона своїми надрами, які приховують у собі золото, нафту, газ, руду та вугілля. Але найбільше багатство моєї Батьківщини — її народ. І не було більшого щастя для мого народу, як мирна праця на своїй землі. Хлібороби, трударі, добрі і щирі люди — ось риси представників мого народу.
Мені захотілося розповісти всім про історію моєї малої Батьківщини, про моє село і те, як тут живуть люди. Про історію свого села я дізнався від своєї мами. Коли вона була малою і ходила до школи, то з іншими учнями пошукової групи та вчителями збирала цей матеріал для шкільного музею. Люди їм розповідали, що знали та пам’ятали, вони відшукали документи, — так у нашій школі з’явився музей, в якому зберігається історія села і є куточки національного побуту.
Моє село Кримка розташоване в 25 км до заходу від районного центру —м. Джанкоя. Населення складає 1961 людина, дворів — 619. Цей населений пункт вперше зареєстрований в 1784 році як село Султан Бачала Бочалатського кадика Перекопського Каймаканства.
В 1918 році була створена Мар’їнська сільська рада, у складі якої знаходились господарства «Бійсу—Ковче» та «Султан Бачала». У селищі працювала школа, в котрій викладав Костянтин Петрович Коробов. В 1928 році у радгоспі «Бійсу—Ковче» було 26634 гектарів землі. Тваринництво нараховувало 348 голів великого рогатого скоту, 365 свиней, 1820 вівців, 215 конів. Добовий надій молока складав 6 літрів від однієї корови, а шерсті отримували по 3 кг від однієї вівці.
Мирну працю людей перервала війна. Із села пішли до фронту 56 чоловік. На початку листопада 1941 року до Султан Бачала увійшли німці, які спорудили тут майстерні по ремонту техніки. Одна військова частина змінювалася іншою і всі грабували мирне населення. Навесні усіх мешканців вигнали на польові роботи. Жінки та діти впрягалися у лямки й тягнули борони, підготовляли землю для посіву. Усю худобу відібрали німці. До Германії було відправлено шестеро людей: Сільченко, Царенко, Верчер, Костоєдова, Філімонова, Мартинова.
11 квітня 1944 року загін 19-го танкового корпусу у складі 202 танкової бригади звільнив Султан Бачала від німецьких загарбників. У селі стоїть пам’ятник на могилі невідомого солдата, що першим на танку прорвав оборону й загинув. Багато років пошукова група намагалася з’ясувати, хто він — цей солдат–рятівник, але пошуки не дали результату. Люди пам’ятають про нього і з подякою приносять квіти на його могилу. 25 років тому був збудований ще один пам’ятник «Загиблим воїнам-односельчанам». Це велика червона зірка у центрі якої скорботна мати, а поряд — вічний вогонь.
Почалася мирна праця населення. Директором радгоспу «Бійсу-Ковче» став Калуженний В.Ф., керівником відділення Султан Бачала — Запеклий К. Потім радгосп «Бійсу-Ковче» був об’єднаний з колгоспом ім. Крупської в один радгосп «Сємєнной», яким більш ніж 20 років керував Бобилєв Ф.Є. Його ім’ям названа центральна вулиця села. В 1945 році в «Біцсу-Ковче» відкрився медичний пункт та дитячий садок. В 1948 році с. Бійсу-Ковче (Султан Бачала) було перейменовано у село Кримка. В 1954 році с. Кримка перейшло до складу Роскошненської сільської ради. У жовтні 1966 року організований радгосп «Маяк» Кримківського тресту овоче-молочних радгоспів, за яким було закріплено 5027 га землі. Центром стало село Кримка. Очолив радгосп Ізяслав Борисович Новогрибельський.
В 1985 році у радгоспі було: корів — 413, свиней — 463, 95 телят на 100 корів, 2021 порося на 100 свиней. Було встановлено 7 свердловин, працювавших на зрошування сільськогосподарських культур. В 1986 році створена Кримківська сільська рада с центром в селі Кримка. В 1990 році прокладені асфальтовані дороги, село газифіковане, ведеться житлове будівництво. В 1991 році Новогрибельський І.Б. був нагороджений орденом Дружби народів. В 1996 році 13 грудня радгосп «Маяк» став СКП «Маяк», а в 2000 році в СПК «Стєпной». Почався спад у сільському господарстві. З робітниками розраховувалися продукцією — мукою, сметаною, олією та іншим.
У цьому селі жили і працювали мої родичі, тепер живу я. І дуже болісно дивитись, як село стало занепадати: розібрані будівлі, вода йде по декілька годин на добу, погана електрика, немає робочих місць. А начебто живемо у XXI сторіччі.
Зараз для України знову прийшли скрутні часи. Економічна нестабільність держави вразила не тільки наше село, а й більшість її населення. Але люди не занепадають духом, вірять у те, що наша Батьківщина стане могутньою європейською державою. Найголовніше, що ми живемо на мирній землі. Є народ України, найголовнішою ознакою якого завжди вважається єдність, а труднощі ми поборемо. Але я впевнений, що не тільки Батьківщина потрібна нам, а й ми потрібні Батьківщині, бо саме моє покоління буде підводити її економіку, удосконалювати сільське господарство, рухатиме вперед науку, освіту і культуру. Мені радісно і млосно в грудях від усвідомлення власної значимості для України.
З роботи Олександра Білецького, учня 11 класу, мешканця Джанкойського району, учасника всеукраїнського конкурсу "У нас одне коріння" в номинації "Мій край"
|
|
|
|
РЕАЛЬНЫЕ ЛЮДИ — реальные дела (обращение к жителям с. Крымка Джанкойкого района)
|
|
 Уважаемые жители с. Крымка !
Из ответа местных чиновников с. Крымка и должностных лиц Джанкойской Государственной районной администрации линии электропередач находятся в ведомстве ОАО «Крымэнерго». Но меня больше всего поражает равнодушие и нежелание чиновников разных уровней помочь сельчанам. Конечно, легче всего отмахнуться и дать отписку о том, что это не их ведомство. А как же забота о людях, которые отдали свой голос и доверили власть нынешним чиновникам? Да, линии электропередач не находятся в ведомстве сельсовета, но обратиться в компетентные органы для решения данной проблемы никто за четыре года не мешал, и это не составляет большой проблемы. Данная проблема жителей этих улиц существует уже не один год и была бы решена давно, если бы не безразличие должностных лиц местной власти.
Приезжавшие в Крымку по моей просьбе сотрудники Черноморской ГТРК осветили на телевидении насущные проблемы жителей села. Цикл видеорепортажей в передаче «Скорая ТВ помощь» поможет нам вместе бороться с отписками местных чиновников. На основании этих видеорепортажей недавно отправлены обращения в высшие органы государственной власти как доказательства бездеятельности, вранья и наглости местных чиновников.
Хотелось бы привести несколько наиболее ярких примеров наглости должностных лиц. Мое недавнее обращение к чиновникам сельсовета о построении детской спортивно-игровой площадки на территории парка с. Крымка в рамках благотворительной акции «Молодежь - детям» не увенчалось успехом. Почему-то мне предложили взять землю под данную площадку в аренду. Наверное, местные чиновники сельсовета забыли, что такое благотворительность! О какой аренде может идти речь, уважаемые работники сельсовета, если площадка все равно была бы передана на баланс сельсовета и, естественно, дети имели бы свободный доступ к ней.
Еще один аналогичный пример. После приезда операторов Черноморской ГТРК руководитель местной власти начал почему-то вызывать к себе людей и оказывать на них давление, видимо, из-за неугодной ему правды, которую выступающие сказали в камеру, излагая наболевшие вопросы. Странно, о ком должна заботиться местная власть: о людях или о своей репутации? По моему мнению, репутацию нужно заработать реальными делами, а не пустыми разговорами и бездействием на протяжении двух сроков пребывания у власти.
В связи с тем, что Верховная Рада Украины перенесла выборы в местные советы на осень, «поздравляю» голову сельсовета с продлением срока управления, а местных жителей прошу еще немного потерпеть такую власть. Зато теперь у местных чиновников появилось дополнительное время доказать жителям, что они хоть немного беспокоятся о них. Надеюсь, за это время будут решены такие первоочередные проблемы, как: качественное водообеспечение (со слов местных чиновников в госбюджете на 2010 г. предусмотрены средства в размере 674 000 грн. для ремонта всей системы водоснабжения), ремонт моста через ветвь канала, приобретение кареты скорой медицинской помощи в село, выделение места под пастбище, освещение улиц, на которое в конце года были выделены средства, уборка мусорной свалки, решение вопроса с земельными паями жителей. Может быть, за этот промежуток времени местные чиновники смогут решить те вопросы, которыми не занимались на протяжении двух сроков пребывания у власти.
Если эти первоочередные задачи будут решены местными властями до выборов в местные советы, я готов буду принести свои извинения местным властям и признать их способность хоть как-то решать проблемы людей. Главное, чтобы их новые действия не были очередным пиар-ходом, за который потом последующие четыре года будут «расплачиваться» все жители.
При этом я заявляю, что борюсь не лично с паном Усеиновым, хотя его профессионализм и эффективность вызывают сомнения. Шандрук Андрей Владимирович. находится в оппозиции к криминально-чиновничьей системе, которая создана в селе и к тем, кто за ней стоит.
Желающие могут обратиться к моим помощникам за консультациями, а также с вопросами и пожеланиями по следующим телефонам: Киевстар 096 3799928, Life 093 8160066 с 9.00 до 17.00 ч. кроме сб. и вс. Специалисты постараются помочь вам.
Вместе с вами мы сможем навести порядок и заставить власть работать для людей, а не для собственного блага.
Андрей ШАНДРУК, с. Крымка
|
|
|
|
НАТО в сучасному світі: підсумок
|
|
 Розширення НАТО здійснює переважно сприятливий вплив на національну безпеку України. Після ліквідації ядерних озброєнь, а також поступової деградації звичайних озброєнь, успадкованих Україною після розпаду СРСР, Україна виявилася фізично неспроможною гарантувати життєві інтереси своєї безпеки. Розширення НАТО та зміцнення євроатлантичних зв’язків сприяли Україні в збереженні суверенітету і територіальної цілісності. Нарощування співробітництва у сфері безпеки між, з одного боку, Україною та, з іншого, НАТО і США мало наступні наслідки: підвищило рівень гарантій політичної незалежності, територіальної цілісності і непорушності кордонів України; сприяло участі України у створені нової архітектури й системи безпеки в Європі; прискорило реформування оборонної сфери й розбудову Збройних сил України тощо
Інтегруючись до НАТО, Україна отримує наступні переваги у сфері безпеки, зокрема і ядерні; зміцнення незалежності і недоторканості кордонів України; стабільність стану безпеки України незалежно від того, як розвиватиметься Російська Федерація; повернення України до політичної Європи, збільшення шансів України на приєднання до ЄС у видимій історичній перспективі; більш вагома участь України у процесах регіональної і континентальної інтеграції; пришвидшення реформ Збройних сил.
У сфері економічної безпеки інтеграція України до НАТО матиме наступні наслідки: наслідки, як позитивні, так і негативні у ВПК України (негативні пов’язані із розривом зв’язків з партнерами на території Росії, позитивні – з перспективою участі України у значних проектах переозброєння європейських країн НАТО); прискорення економічного розвитку внаслідок зменшення ризиків для бізнесу, зв’язаного із зростанням рівня безпеки України; прискорення ринкових реформ; поширення в Україні економічної етики, що довела свою ефективність в країнах Заходу; посилення боротьби з корупцією, що вплине на інтенсивність економічного розвитку України; деактуалізація в очах іноземних інвесторів іміджу як пострадянської держави.
Інтеграція України до НАТО здійснює стимулюючий вплив на реалізацію інтересів національної безпеки у сфері внутрішньої політики, зокрема на розвиток демократичних процесів в Україні. Це зумовлюється змістом засадничих цінностей НАТО та його держав-членів. А також вимогам НАТО до надійності й передбачуваності союзів.
Проблемами для інтересів України в питаннях участі України в НАТО є: необхідність забезпечення суспільної підтримки євроатлантичної інтеграції; забезпечення готовності держави до ймовірної негативної реакції Росії та політичного й економічного тиску з її боку; необхідність більшої уваги щодо терористичної загрози.
Основні негативні наслідки розширення НАТО для України пов’язані майже виключно із реакції Росії на цей процес. Однак, як свідчить досвід вступу до НАТО країн Балтії та інших держав ЦСЄ, цей чинник не може бути тривалим, насамперед через невідповідність протистояння НАТО національним інтересам Росії. Таким чином, наслідок вступу України до НАТО у вигляді реакції Росії є несуттєвим за значенням для України у порівнянні з перевагами, які отримає Україна в результаті вступу до НАТО.
Головною внутрішньою проблемою інтеграції до НАТО є те, що упродовж 1990-х – першої половини 2000-х рр.. в українському суспільстві кількість прихильників євроатлантичної інтеграції України була меншою, аніж кількість противників. Ставлення більшої частини населення України до євроатлантичної інтеграції характеризується значною мірою амбівалентності та залежністю від ситуативних чинників. Однак, досвід подолання аналогічних проблем у країнах Центральної і Східної Європи, а також тенденції у соціальному розподілі прихильників і противників інтеграції до НАТО дозволяють прогнозувати, що євроатлантична інтеграція України може бути у перспективі підтримана населенням. Негативне ставлення до НАТО найменше виявлено серед молоді, більш освіченої частини населення і тієї частини громадян, яка найбільше поінформована про діяльність Альянсу.
Отже, НАТО впливає на безпеку Європи:
а) через:
•Зменшення зони «вакууму безпеки», збільшення розмірів зони геополітичної визначеності, стабільний розвиток на західних кордонах України;
•Виникнення кордону між Україною та НАТО, який забезпечує можливість отримання допомоги з боку країн НАТО в разі загрози безпеці України;
•Зменшення конфліктного потенціалу в Європі у зв’язку із припиненням геополітичної боротьби силових центрів на вплив за держави, що приєдналися до НАТО;
•Продовження утвердження в регіоні ЦСЄ демократичних цінностей, що характеризується зменшенням агресивності та зовнішньополітичного авантюризму держав;
•Покращення ситуацій із врегулюванням прикордонних суперечок у Європі та конфліктних ситуацій, пов’язаних із статутом національних меншин;
•Зміцнення суверенітету більшості держав СНД, а також самої України, у зв’язку з посиленням клімату геополітичного плюралізму в СНД.
б) НАТО впливає на безпеку України через:
•Зміцнення гарантій зовнішньої безпеки України;
•Отримання в результаті вступу до НАТО ядерних гарантій НАТО;
•Незначне збільшення витрат на оборону;
•Покращення інвестиційного клімату в Україні і зв’язане з ним очікування збільшення прямих іноземних інвестицій в економіку України;
•Зміна інвестиційного іміджу України, зумовлена отриманням приналежності до організацій, що є однією з базисних для держав Заходу;
•Отримання доступу до окремих технологій НАТО;
•Залучення українського ВПК до взаємодії в межах НАТО;
•Ймовірне погіршення взаємодії ВПК України і Росії;
•Короткострокові спроби посилення тиску на Україну з боку Росії;
•Зміцнення демократії в Україні через дотримання процедур та норм, , які підтримує НАТО, та через стабілізацію ситуації з зовнішньою безпекою;
•Певне зростання рівня терористичної загрози в Україні;
•Збільшення ймовірності залучення збройних сил України до конфліктів поза межами України;
•Зміцнення перспектив реалізації проектів регіональної інтеграції, у яких Україна є основним центром (ГУАМ, Співдружність демократичного вибору тощо), зміцнень відносин України з Грузією і Азербайджаном, заснованої на спільних інтересах у галузі енергетики та намірові інтегруватися до НАТО.
Олександр Палій, український політолог
|
|
|
|
РОДИНА ТАРНОВСЬКИХ
|
|
 ПРОДОВЖЕННЯ. ПОЧАТОК В ПОПЕРЕДНЬОМУ НОМЕРІ...
На ниві народної освіти Василь Тарновський був не лише теоретиком, а й практиком, заснувавши народні школи для селян у Качанівці, Антонівці, Парафіївці з доброю оплатою вчителям. Часом і сам навчав дітей грамоти, в чому йому допомагали сини
Найбільшу прихильність Василь Тарновський виявив до Тараса Шевченка, з яким познайомився ще1843 або 1845 р., будучи управителем дядькового маєтку в с. Потоки. На запрошення В. Тарновського Т. Шевченко літував у Потоках два тижні, а взимку разом з Костомаровим, Білозерським, Галаганом часто бував на літературних вечірках, які Тарновські влаштовували в Києві. Під час арешту й слідства над поетом родина Тарновських переховувала його вірші. По звільненні поета із заслання, аби підтримати його матеріально і морально, Василь Васильович з Галаганами придбали сімнадцять малюнків Шевченка, тим самим поклавши початок колекціонуванню його творчої спадщини. У петербурзькій оселі Тарновських поет був бажаним і дорогим гостем.
Василь Васильович Тарновський-молодший (1838-1899 рр.) гідно продовжив батькову традицію доброчинності. Власне завдяки йому Україна володіє більшістю збережених шевченкових творів, як поетичних, так і малярських, та особистих речей.
Народився Василь Тарновський-молодший 1838 р. в с. Антонівка (нині Пирятинського р-ну Полтавської обл). Початкову освіту здобув у Москві, потім навчався в інженерному училищі в Петербурзі, згодом закінчив історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира. Окрім офіційного курсу, опанував багато сфер людської культури, постійно займаючись самоосвітою, працюючи над собою. Активний у громадському житті: обирався борзенським (1869-1872 рр.) та ніжинським (1875-1887 рр.) повітовим маршалком. За добросовісну службу був відзначений орденами Св. Володимира (1884 р.) та Св. Анни (1888 р.). Головною пристрастю життя було колекціонування.
Ставши сам собі паном і маючи власні кошти, Василь Тарновський-молодший поринає в царину колекціонування і доброчинної діяльності. Певно, це було його покликання, бо до службової кар’єри не мав нахилу, можливо, далося взнаки довічне каліцтво.
Діяльність В. Тарновського-молодшого можна вважати своєрідним апогеєм тих потенцій, які були закладені у «родинній душі» Тарновських. Збирати речі, пов’язані з історичним минулим українського народу, 18-річний Тарновський почав ще в Москві, де навчався в приватному пансіоні. Речі купував, коли дозволяли кошти, виділені батьком, на Сухаревському ринку, а підчас канікул – в українських селах, і відвозив їх на свою московську квартиру, точніше, до однієї кімнати, яку винаймав разом з братом. Вже на той час кімната поціновувала всього національного, за словами брата, нагадувала невеликий музей української зброї, келихів, чарок, що мали герби героїв України, та інших предметів давнини. Згодом московську колекцію було перевезено до Качанівки, палацової бібліотеки. Колекція розросталася, і Василь Васильович переніс її до найбільшої кімнати. Це був своєрідний домашній музей. Коли колекція збільшилася, довелося зробити двері до кабінету і його теж облаштувати під музей.
Захоплення національною минувшиною було настільки сильним, що, навіть перебуваючи у Росії, Тарновський-молодший одягався в український одяг. Письменниця Марко Вовчок в одному з листів до чоловіка 1857 р. так описувала свою зустріч з юнаком: «Бачила Василька Тарновського у синіх шароварах, у сорочці вишиваній і в чемерці, привітав нас любенько…».
Коли родина виїздила зимувати до Києва, В. Тарновський віз із собою й український музей. Вперше Василь Васильович познайомив киян зі своєю унікальною колекцією 1876 р. Тоді він винаймав квартиру на розі вулиць Лютеранської і Левашівської в будинку Олександра Гудими-Левковича, брата майбутнього Київського губернатора Сергія Гудими-Левковича.
Коло знайомих В. Тарновського не обмежувалося колекціонерами, спілкувався він також із багатьма видатними діячами свого часу – письменниками, художниками, композиторами. Багато хто передавав Василю Васильовичу свої рукописи. Саме так потрапили до нього рукописні твори П. Куліша, з яким він підтримував дружні стосунки. Він, як і батько, продовжував допомагати письменникові: постачав того книжками іншомовних авторів для перекладу (скажімо, оригіналом Байрона), збирав Кулішеві рукописи-автографи. 2 листопада 1896 р. побував у Ганнинім хуторі в Куліша. Вже по смерті Пантелеймона Олександровича листувався з його дружиною Олександрою Михайлівною – відомою письменницею Ганною Барвінок, підтримував її морально й матеріально. Тарновський-молодший ініціював, організував та оплатив упорядкування могили Пантелеймона Куліша і пам’ятника.
Та найбільше Василь Васильович прислужився українській культурі, дбайливо збираючи все, що належало Тарасові Шевченку або нагадувало про нього. Він робив вирізки з російських та іноземних газет і журналів з будь-якою згадкою про Великого Кобзаря, які згодом систематизував за роками і вклеював до шевченківського альбому.
Колекціонер особисто знав Т. Шевченка. Василь Тарновський ще в юності познайомився з Кобзарем і той настільки захопив собою, що фанатична пристрасть збирати усе пов’язане із творчістю чи особистістю поета залишилася на все життя. Без перебільшення Василя Васильовича можна назвати творцем Шевченкіани, адже його збірка стала основою для створення Національного музею Т.Г. Шевченка в Києві та музею поета в Каневі. Саме йому вдалося зібрати величезну колекцію, повз яку, за словами Б.Д. Грінченка, не може пройти жоден біограф Шевченка, якщо він хоче скласти справді глибокий життєпис поета.
Початком великої колекції стала серія малюнків, акварелей-пейзажів Кара-Тау і Новопетровського укріплення. Свої художні твори у 1857 р. Т. Шевченко надіслав друзям з проханням продати, щоб виправити власне скрутне матеріальне становище. За іншими відомостями, початком колекції стали офорти, подаровані поетом В. Тарновському у Качанівці 1859 р.
Останні роки свого життя Василь Васильович винаймав пароплав і влаштовував з родиною паломництва до могили Шевченка. Паралізованими ногами якось-то видобувався на Чернечу Гору… Завдяки клопотанням В. Тарновського-молодшого перед Київським генерал-губернатором О.П. Ігнатієвим, було знято заборону із святкування Шевченківських роковин в Україні, і Василь Васильович не пропустив жодного вечора пам’яті поета у приміщенні київського Літературно-артистичного товариства. Завдяки подвижницькій діяльності Василя Тарновського Шевченкова спадщина збереглася для нащадків.
Збирання і збереження старожитностей вимагали великих витрат, і одного дня Василь Васильович побачив, що заборгував… Довелося продати родовий маєток у Качанівці. Перед ним постало питання подальшої долі унікальної колекції. Хто продовжить його справу, яким чином зберегти від розтягування унікальні речі? Звісно, Тарновський хотів, аби і його добре ім’я лишилося в людській пам’яті – цілком природне бажання доброчинця. Діти Василя Васильовича мало переймалися батьковими захопленнями, і він боявся, що вони просто продадуть історичні коштовності будь-кому. Близькі люди радили вдатися до державних чи самоврядних інституцій. Отож В. Тарновський звернувся до Київської міської думи з пропозицією заснувати й утримувати музей, який носитиме його ім’я. Керівники міста відмовили меценатові. Тоді він запросив Чернігівську архівну історичну комісію – результат той самий. Василь Васильович зупинився на Чернігівській губернській земській управі, яка радо відгукнулася на дарунок Тарновського. На земському губернському зібранні 24 лютого 1897 р. ухвалено рішення прийняти унікальну збірку В. Тарновського як власність земства, створити музей, якому присвоїти ім’я дарувальника. Йшлося лише про пристойне приміщення, і тут трапилася певна затримка.
З 1889 р., після продажу Качанівки, В. Тарновський постійно проживає в Києві. Незважаючи на матеріальні труднощі, колекціонер повністю залишив зібрання. У місті він мешкав у будинку №48 на розі Театральної площі і вулиці Велика Володимирська, музей займав там цілий поверх. Всі речі було розміщено в окремих скляних вітринах, систематизовано. Мав Василь Васильович і величезну бібліотеку: лише україністики понад двадцять тисяч книжок! Доки музей перебував у Києві, він завжди був відкритий для відвідувачів, а екскурсоводом був сам Василь Васильович, незважаючи на поважний вік та втрачену здатність ходити (рухався у самокатному кріслі). І надзвичайно радів колекціонер, коли бачив непідробний інтерес до колекції, а відтак – до національного минулого.
Василь Васильович-молодший помер 13 червня 1899 р., так і не побачивши свого музею об лаштованим. Поховали його в Києві на Аскольдовій могилі, а у 1930-х роках перепоховали на Звіринецькому кладовищі.
Тим часом справа з музеєм у Чернігові поволі, але просувалася. Борис і Марія Грінченки уклали остаточний каталог колекції В. Тарновського. У жовтні 1901 р. відкрилася експозиція в обладнаному приміщені. Земство затвердило кошторис на утримання музею.1923 р. з п’яти чернігівських музеїв утворено об’єднаний Чернігівський державний музей, куди влилася й колекція Тарновського. Музей отримав просторий будинок колишнього Селянського банку.
Сьогодні колекція знаходиться в Чернігівському історичному музеї, який від 1991 р. заслужено носить ім’я Василя Васильовича Тарновського.
О. О. Попельницька
|
|
|
|
Підприємство корпорації «Оболонь» визнано одним із лідерів екології в Україні
|
|
 15 січня 2010 року у Києві підведено підсумки загальноукраїнського проекту «Екологія, довкілля та природокористування в Україні». Лауреатом у номінації «Лідер галузі» стало одне із підприємств корпорації «Оболонь» - ДП «Красилівське», розташоване у Хмельницькій області.
Конкурс, проведений Міністерством охорони навколишнього середовища та профільним комітетом Верховної Ради, визначив серед вітчизняних підприємств ті, які серйозно ставляться до проблем навколишнього середовища і дбають про мінімізацію свого впливу на довкілля. Почесне місце у цьому списку посіло ДП ЗАТ «Оболонь» «Красилівське», яке не тільки є флагманом промисловості регіону, але й прикладом дружнього ставлення до природи та екології.
Підприємство спеціалізується на випуску безалкогольних та слабоалкогольних напоїв, мінеральної та питної води, ас ортимент яких нараховує понад 30 найменувань. Новітні технології виробництва забезпечують високу якість продукції, а також мінімізують вплив на довкілля.
Валерій Пейко, директор ДП ЗАТ «Оболонь» «Красилівське»: «Підприємство знаходиться в екологічно чистій зоні, де немає великих промислових об’єктів. Ми приділяємо постійну увагу збереженню екологічної чистоти регіону, створенню здорових умов праці для колективу. Наприклад, водопостачання здійснюється з артезіанських свердловин під постійним гідрогеологічним наглядом за режимом водокористування. Для приготування напоїв вода проходить багатостадійну підготовку, яка не передбачає застосування хімічних реагентів. Починаючи з стадії проектування, усі виробничі процеси спрямовані на зменшення утворення відходів, їхнє вторинне використання або утилізацію та переробку».
Крім цього, на підприємстві успішно впроваджені сертифіковані системи управління у відповідності до міжнародних стандартів ISO 9001:2001 та ISO 22 000:2005, що гарантує найвищий рівень якості продукції та виробничих процесів.
ЗАТ Оболонь
|
|
|
